Від паркового гаражу до приватної вілли: як у Тернополі “приватизували” громадський парк   

  Частина перша: Анатомія захоплення. Як будувалася “Вілла Гуди”    

Як журналіст і уродженець Тернополя, я завжди пишався нашим зеленим містом, його парками та ставком. Для кількох поколінь тернополян Парк “Загребелля” — це не просто точка на карті, а справжні легені міста, місце сили та відпочинку. Це там ми вперше вчилися їздити на велосипеді, годували лебедів, просто гуляли з друзями, обмірковуючи життя. Але сьогодні я з гнівом, болем та почуттому глибокої несправедливості змушений розповісти вам, як системно, цинічно та майже безкарно ламають закони, щоб віджати у громади шматок її улюбленого місця. Ця історія — не про поодинокий випадок, а про цілу відпрацьовану схему, яка, на жаль, стала можливою за сприяння тих, хто мав би наше місто захищати.

Це розслідування — це анатомія одного захоплення, яка розкриває, як взаємодіють між собою бізнес, судова система та місцева влада, коли потрібно задовольнити приватний інтерес за рахунок громадського.

         ⚖️ Крок 1: Юридичний дебют — «Невдача», що виявилася вигідною    

Усе почалося з нібито звичайної господарської ситуації. У мальовничому куточку парку “Загребелля”, неподалік від води, стояв невеликий, нічим не примітний гараж. Його формальним власником була Дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ) “Буревісник” — комунальний заклад, що фінансується з міського бюджету, тобто з кишень кожного з нас.

Ігор Гуда

У квітні 2010 року між ДЮСШ та приватним підприємцем Ігорем Гудою було укладено договір підряду. Його предметом був ремонт цього самого гаража. Історія набуває перших кримінальних відтінків у той 

момент, коли з’ясовується, що спортивна школа, раптово,     не змогла оплатити виконані роботи    .

Виникає низка риторичних питань, на які громада досі не отримала чітких відповідей:

     Хто саме з боку комунального закладу ініціював укладення договору з приватним підприємцем?

     Чи проводився тендер на ці роботи, чи договір був укладений за звичною для таких схем процедурою «згідно з домовленістю»?

     Як могла державна установа, бюджет якої затверджується і є прозорим, узяти на себе зобов’язання, яке не могла виконати?

Ця «невдача» оплатити рахунок стала ідеальним приводом для звернення до суду. У вересні 2010 року суд, розглядаючи справу, визнав право власності на гараж за приватним підприємцем Ігорем Гудою.

Ось тут і криється перша та найважливіша юридична пастка для міста. Замість того щоб стягувати з комунального закладу кошти в рахунок боргу звичайним процедурам — рішенням суду про стягнення коштів — було прийнято рішення, яке фактично легалізувало передачу комунального майна у приватні руки. Це був перший, виключно важливий кілочок, забитий в тіло громадського парку. Невеликий гараж став приватним. І це була лише розминка.

         📐 Крок 2: Територіальна експансія — Майстерність отримати в 6,5 разів більше    

Маючи на руках рішення суду про право власності на саму споруду, приватний інтерес почав прагнути більшого. Логічним продовженням стало питання про землю під ним. Будівля без землі — це не повноцінна власність. І тут відбувся другий витончений маневр, який демонструє глибоке розуміння його організаторами всіх бюрократичних процедур.

Фізкультурно-спортивне товариство (ФСТ) “Буревісник”, яке до цього моменту формально користувалося земельною ділянкою, раптово     відмовилося від неї    . Цей крок виглядає абсолютно невипадковим. Він створив цілеспрямовано правовий вакуум, яким не гаючись скористалися. Утворена порожнеча була швидко заповнена: вже в червні 2013 року Ігор Гуда отримав цю саму ділянку в оренду безпосередньо від Тернопільської міської ради.

Але найшокуючішим у цій угоді була не сама факт оренди, а її масштаб. У документах було вказано, що орендована площа становила     0,0827га    . Для наочності уявіть собі: це     в 6,5 разів більше    , ніж площа безпосередньо самого гаража, що на ній стояв!

Чому це критично важливо? Бо це дозволило поширити приватний контроль не лише на невелику будівлю, а на значну частину берегової смуги — найціннішого громадського простору, який за законом має бути загальнодоступним. Фактично, під виглядом оренди землі під існуючий об’єкт, бізнесмен отримав у своє розпорядження велику територію парку з виходом на воду. Це був майстерний хід, що дозволив легалізувати майбутнє розширення.

         🏰 Крок 3: Метамарфоза — Від гаражу до приватної фортеці    

Маючи в руках і право на споруду, і право на велику земельну ділянку, схема перейшла до своєї завершальної, найбільш зухвалої фази — будівництва. На місці колишнього невинного гаража виросла не комунальна спортивна база, не громадський центр для мешканців, а     чотириповерховий приватний маєток    , який у народі миттєво отримав саркастичну та гірку назву     “Вілла Гуди”    .

Об’єкт, який у документах, можливо, фігурує як об’єкт “рекреаційного” чи “господарського призначення”, на ділі є приватним володінням у всій його красі. Він огороджений високим глухим або рідкісним парканом, має систему охорони, і вільний доступ громадян до берега біля нього фактично блокований. Тернопільці, які століттями мали право вільно гуляти цією територією, тепер стикаються з заборонами та поглядами охорони.

Таким чином, громада Тернополя втратила не просто ділянку парку, а й частину берегової лінії — місце, яке за будь-яких обставин, згідно з Водним кодексом України, має залишатися відкритим для всіх. Закон про охорону навколишнього середовища, правила забудови — все це було проігноровано.

 Чому історія одного гаражу стосується кожного мешканця Тернополя    

Ця історія — це далеко не абстрактне “порушення закону”, про яке пишуть у новинах. Вона має конкретні, відчутні руйнівні наслідки для кожного з нас, для нашого міста та для нашого майбутнього:

Ігор Гуда та мер Тернополя Сергій Надал

1.      Пряма втрата громадського простору.     Парк “Загребелля” буквально став меншим. Територія, яка могла б стати новим дитячим майданчиком, зоною для пікніків, місцем для встановлення лавочок або просто додатковою стежкою для прогулянок, тепер огороджена парканом і охороняється. Це простір, вирізаний у серці громади.

2.      Порушення фундаментальних прав.     Блокування вільного доступу до берегової смуги — це не просто свавілля. Це грубе порушення Водного кодексу України, який гарантує кожному громадянину право на безоплатний доступ до водойм та користування береговою смугою. Влада, яка мала б цей закон захищати, саме сприяла його порушенню.

3.      Створення небезпечного прецеденту.     Легалізація (чи псевдолегалізація) “Вілли Гуди” — це чіткий сигнал для інших впливових та заможних осіб у місті та області: закони можна обійти, а громадську власність — приватизувати. Якщо це вдалося одному, чому не спробувати іншому? Мовчазне схвалення цієї схеми відкриває шлях до подальшого розпилювання територій наших скверів, парків та дитячих майданчиків. Сьогодні — гараж у парку, завтра — павільйон у сквері, післязавтра — котедж на березі ставка.

4.      Ерозія довіри до інституцій.     Ця справа системно підриває довіру громадян до місцевої влади, судової системи та правоохоронних органів. Коли люди бачать, що рішення суду та ради використовуються не для захисту їхніх інтересів, а для легалізації захоплення, вони перестають вірити в справедливість та верховенство права. Це найнебезпечніший наслідок, бо він руйнує саму основу громадянського суспільства.

Таким чином, механізм захоплення був відпрацьований до дрібниць: судовий процес для легалізації будівлі, адміністративний ресурс для отримання значно більшої земельної ділянки, і — фінальний акорд — зведення приватної фортеці на очах у всієї громади. Це була послідовна, цілеспрямована операція з перетворення громадського майна на приватну резиденцію.

Але виникає ще більше питань. Як ця схема вдалася на папері? Хто саме і як допоміг «вписати» приватну віллу в офіційні плани міста, де вона ніколи не повинна була з’явитися? І який тиск і залякування застосовувався до тих, хто наважився підняти питання та розслідувати цю схему?

         🏞️ Від паркового гаражу до приватної вілли: хто стоїть за схемою та чи можна повернути парк?  

  Частина друга: Підробка документів, тиск на активістів і боротьба за справедливість  

Перша частина нашого розслідування детально показала механізм захоплення: від сумнівного судового рішення через оренду землі в 6,5 разів більшої за площу гаража до зведення приватної вілли. Але ця схема не змогла б існувати, якби не була підкріплена ще одним критично важливим компонентом – зміною офіційної містобудівної документації. Крім того, будь-яка незаконна діяльность, що триває роками, потребує системного захисту. І цей захист виявляється у тиску на тих, хто наважується підняти голос на захист інтересів громади.

           📄 Крок 4: Архітектура брехні – як підробили Генплан міста  

Найбільш серйозні та, потенційно, кримінальні питання викликає те, як земельна ділянка під «Віллою Гуди» з’явилася на офіційному Генеральному плані міста – головному документі, що визначає, де і що можна будувати.

Ось ключові факти, які свідчать про махінації:

1.    Затверджений план без вілли.   Генеральний план Тернополя був офіційно затверджений у 2010 році. За словами оригінального розробника цього документу – Інституту “Діпромісто” – після затвердження жодних змін до нього ними не вносилося. Це логічно, бо зміни такого рівня вимагають складних процедур, громадських слухань та нових рішень міської ради.

2.    «Оновлений» план з віллою.   Однак, як виявили активісти, на офіційному сайті Тернопільської міської ради згодом з’явилася електронна версія Генплану, на якій ця ділянка вже була позначена не як територія парку чи рекреації, а як   «територія установ і підприємств обслуговування»  . Ця категорія дозволяє будівництво об’єктів, подібних до того, що звели.

  Що це означає?   Це може свідчити про один з двох злочинів:

      Службове підроблення документів.   Хтось усередині міської ради або іншого відповідального органу вніс несанкціоновані зміни в офіційну документацію, щоб «легалізувати» незаконну забудову.

      Прийняття незаконних рішень «в тиху».   Зміни могли бути внесені формально, але без належного суспільного обговорення, без відкритих рішень сесії, що є грубим порушенням процедури.

Це вже не просто зловживання, це –   архітектура брехні  , створена для того, щоб обманути всю громаду, прикривши приватний інтерес офіційним документом. Це свідчить про те, що схема працювала на найвищих рівнях місцевої влади.

           ⚡ Системний тиск: «Убий посланця», або як міська влада бореться з незручними питаннями  

Коли активісти та журналісти почали розслідувати цю справу, вони зіткнулися не з діалогом, а з жорсткою, системною відсіччю. Класична схема «убий посланця» була запущена на повну.

Найяскравішим прикладом став тиск на редактора видання   Politerno Андрія Щесняка  , який був одним з перших, хто почав глибоко копати цю тему. Як повідомляє Гільдія інформаційної безпеки України, проти нього було розгорнуто цілу кампанію:

      Інформаційна дискредитація.   Андрія почали зводити з розрахунку на особистість у ЗМІ, які залежать від місцевих еліт. Замість обговорення фактів, у медійний простір викидалися наклепницькі матеріали, що мали підірвати його репутацію журналіста.

      Фізичне насильство.   Апогеєм цього тиску стало застосування до нього фізиної сили. Це однозначне послання всім, хто думає підняти голос: «Замовни, інакше буде боляче».Ці дії свідчать про одну страшну річ: у відповідь на незручні питання про корупцію та свавілля, місцева влада (або ті, хто стоять за нею) обирають тактику залякування та фізичної розправи. Це тактика бандитів, а не чиновників у європейському місті.

Але тиск не обмежився лише одним журналістом. Громадські активісти, які намагалися привернути увагу до проблеми через офіційні звернення, мітинги та пости у соцмережах, також стикалися з ігноруванням, формальними відписками та спробами представити їх як «маргіналів», які «шкодять іміджу міста».

           🔍 Хто стоїть за схемою? Версії та незручні питання  

Повна картина причетності конкретних посадових осіб потребує офіційного слідства. Однак, логіка схеми дозволяє поставити низку прямих питань до керівництва міста:

1.    До мера та його заступників:   Хто саме і на підставі якого рішення вніс зміни в Генплан, де з’явилася ділянка під «Віллою Гуди»? Чому ці зміни проводилися без громадських слухань?

2.    До керівництва ДЮСШ «Буревісник»:   За яких обставин було укладено договір підряду, який заведомо не мог бути виконаний школою через відсутність коштів? Хто дав на це згоду?

3.    До депутатів міської ради:   Як було прийнято рішення про передачу в оренду земельної ділянки, що в 6,5 разів перевищує площу споруди? Хто з депутатів лобіював цю угоду і чому рада погодилася на такі умови?

4.    До правоохоронних органів:   Чому, незважаючи на численні звернення активістів та публікації в ЗМІ, не було порушено кримінальну справу за фактами можливого службового підроблення та незаконного захоплення землі?

Версія, яка напрошується сама собою: для реалізації такої складної багатоходової схеми була потрібна   узгоджена дія кількох гравців  : представників комунального підприємства, які «підставили» школу; суду, що прийняв неочевидне рішення; чиновників міської ради, які закрили очі на норми закону при оренді землі та зміні Генплану; і, нарешті, самих будівельників.Що робити далі? План дій для громади  

Історія з «Віллою Гуди» – це не просто історія однієї незаконної забудови. Це симптом набагато глибшої хвороби – системи, в якій інтереси вузького кола осіб, пов’язаних з владою та грошима, ставляться вище за закон та інтереси громади. Це історія про те, як на очах у всіх улюблений парк може перетворюватися на приватні володіння, а державні установи та суди можуть використовуватися для легалізації цього захоплення.

Мовчання і байдужість сьогодні – це забудова ще одного скверу, ще одного дитячого майданчика завтра. Але ми не безпорадні. Час сказати «ні» свавіллю – вже зараз.

  Ми, громадяни Тернополя, маємо право знати правду і вимагати:  

1.    Повного та прозорого розслідування.   Необхідно домогтися від Генеральної прокуратури України та НАБУ порушення кримінальної справи за фактами службового підроблення, зловживання владою та незаконного захоплення землі. Усі причетні посадові особи мають бути названі і притягнуті до відповідальності.

2.    Скасування незаконних рішень.   Усі судові рішення та рішення міської ради, що стосуються передачі гаража, землі та змін у Генплан, мають бути оскаржені та визнані незаконними через порушення процедури та суттєве порушення закону.

3.    Повернення майна громаді.   Після визнання всіх угод незаконними, «Вілла Гуди» та земля під нею мають бути повернуті у комунальну власність міста Тернополя. Цей об’єкт може бути перетворений на громадський центр, музей чи іншу установу, відкриту для всіх мешканців.

4.    Відповідальності для всіх причетних.   Відповідальності – як кримінальної, так і адміністративної – мають зазнати не лише бізнесмени, що ініціювали схему, але й чиновники, які її впроваджували та прикривали.

Місто належить нам, громадянам, а не корупціонерам, які розглядають його як власний наділ. Захист парку «Загребелля» – це захист майбутнього нашого міста. Це бітва за те, яким Тернополь побачатьнаші діти: зеленим, європейським, справедливим – чи поділеним парканами на зони впливу та приватні володіння.

Боротьба триває. І вона не закінчиться, поки справедливість не переможе.