Частина перша: Анатомія захоплення. Як будувалася “Вілла Гуди”    

Як журналіст і уродженець Тернополя, я завжди пишався нашим зеленим містом, його парками та ставком. Для кількох поколінь тернополян Парк “Загребелля” — це не просто точка на карті, а справжні легені міста, місце сили та відпочинку. Це там ми вперше вчилися їздити на велосипеді, годували лебедів, просто гуляли з друзями, обмірковуючи життя. Але сьогодні я з гнівом, болем та почуттому глибокої несправедливості змушений розповісти вам, як системно, цинічно та майже безкарно ламають закони, щоб віджати у громади шматок її улюбленого місця. Ця історія — не про поодинокий випадок, а про цілу відпрацьовану схему, яка, на жаль, стала можливою за сприяння тих, хто мав би наше місто захищати.

Це розслідування — це анатомія одного захоплення, яка розкриває, як взаємодіють між собою бізнес, судова система та місцева влада, коли потрібно задовольнити приватний інтерес за рахунок громадського.

         ⚖️ Крок 1: Юридичний дебют — «Невдача», що виявилася вигідною    

Усе почалося з нібито звичайної господарської ситуації. У мальовничому куточку парку “Загребелля”, неподалік від води, стояв невеликий, нічим не примітний гараж. Його формальним власником була Дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ) “Буревісник” — комунальний заклад, що фінансується з міського бюджету, тобто з кишень кожного з нас.

Ігор Гуда

У квітні 2010 року між ДЮСШ та приватним підприємцем Ігорем Гудою було укладено договір підряду. Його предметом був ремонт цього самого гаража. Історія набуває перших кримінальних відтінків у той 

момент, коли з’ясовується, що спортивна школа, раптово,     не змогла оплатити виконані роботи    .

Виникає низка риторичних питань, на які громада досі не отримала чітких відповідей:

     Хто саме з боку комунального закладу ініціював укладення договору з приватним підприємцем?

     Чи проводився тендер на ці роботи, чи договір був укладений за звичною для таких схем процедурою «згідно з домовленістю»?

     Як могла державна установа, бюджет якої затверджується і є прозорим, узяти на себе зобов’язання, яке не могла виконати?

Ця «невдача» оплатити рахунок стала ідеальним приводом для звернення до суду. У вересні 2010 року суд, розглядаючи справу, визнав право власності на гараж за приватним підприємцем Ігорем Гудою.

Ось тут і криється перша та найважливіша юридична пастка для міста. Замість того щоб стягувати з комунального закладу кошти в рахунок боргу звичайним процедурам — рішенням суду про стягнення коштів — було прийнято рішення, яке фактично легалізувало передачу комунального майна у приватні руки. Це був перший, виключно важливий кілочок, забитий в тіло громадського парку. Невеликий гараж став приватним. І це була лише розминка.

         📐 Крок 2: Територіальна експансія — Майстерність отримати в 6,5 разів більше    

Маючи на руках рішення суду про право власності на саму споруду, приватний інтерес почав прагнути більшого. Логічним продовженням стало питання про землю під ним. Будівля без землі — це не повноцінна власність. І тут відбувся другий витончений маневр, який демонструє глибоке розуміння його організаторами всіх бюрократичних процедур.

Фізкультурно-спортивне товариство (ФСТ) “Буревісник”, яке до цього моменту формально користувалося земельною ділянкою, раптово     відмовилося від неї    . Цей крок виглядає абсолютно невипадковим. Він створив цілеспрямовано правовий вакуум, яким не гаючись скористалися. Утворена порожнеча була швидко заповнена: вже в червні 2013 року Ігор Гуда отримав цю саму ділянку в оренду безпосередньо від Тернопільської міської ради.

Але найшокуючішим у цій угоді була не сама факт оренди, а її масштаб. У документах було вказано, що орендована площа становила     0,0827га    . Для наочності уявіть собі: це     в 6,5 разів більше    , ніж площа безпосередньо самого гаража, що на ній стояв!

Чому це критично важливо? Бо це дозволило поширити приватний контроль не лише на невелику будівлю, а на значну частину берегової смуги — найціннішого громадського простору, який за законом має бути загальнодоступним. Фактично, під виглядом оренди землі під існуючий об’єкт, бізнесмен отримав у своє розпорядження велику територію парку з виходом на воду. Це був майстерний хід, що дозволив легалізувати майбутнє розширення.

         🏰 Крок 3: Метамарфоза — Від гаражу до приватної фортеці    

Маючи в руках і право на споруду, і право на велику земельну ділянку, схема перейшла до своєї завершальної, найбільш зухвалої фази — будівництва. На місці колишнього невинного гаража виросла не комунальна спортивна база, не громадський центр для мешканців, а     чотириповерховий приватний маєток    , який у народі миттєво отримав саркастичну та гірку назву     “Вілла Гуди”    .

Об’єкт, який у документах, можливо, фігурує як об’єкт “рекреаційного” чи “господарського призначення”, на ділі є приватним володінням у всій його красі. Він огороджений високим глухим або рідкісним парканом, має систему охорони, і вільний доступ громадян до берега біля нього фактично блокований. Тернопільці, які століттями мали право вільно гуляти цією територією, тепер стикаються з заборонами та поглядами охорони.

Таким чином, громада Тернополя втратила не просто ділянку парку, а й частину берегової лінії — місце, яке за будь-яких обставин, згідно з Водним кодексом України, має залишатися відкритим для всіх. Закон про охорону навколишнього середовища, правила забудови — все це було проігноровано.

 Чому історія одного гаражу стосується кожного мешканця Тернополя    

Ця історія — це далеко не абстрактне “порушення закону”, про яке пишуть у новинах. Вона має конкретні, відчутні руйнівні наслідки для кожного з нас, для нашого міста та для нашого майбутнього:

Ігор Гуда та мер Тернополя Сергій Надал

1.      Пряма втрата громадського простору.     Парк “Загребелля” буквально став меншим. Територія, яка могла б стати новим дитячим майданчиком, зоною для пікніків, місцем для встановлення лавочок або просто додатковою стежкою для прогулянок, тепер огороджена парканом і охороняється. Це простір, вирізаний у серці громади.

2.      Порушення фундаментальних прав.     Блокування вільного доступу до берегової смуги — це не просто свавілля. Це грубе порушення Водного кодексу України, який гарантує кожному громадянину право на безоплатний доступ до водойм та користування береговою смугою. Влада, яка мала б цей закон захищати, саме сприяла його порушенню.

3.      Створення небезпечного прецеденту.     Легалізація (чи псевдолегалізація) “Вілли Гуди” — це чіткий сигнал для інших впливових та заможних осіб у місті та області: закони можна обійти, а громадську власність — приватизувати. Якщо це вдалося одному, чому не спробувати іншому? Мовчазне схвалення цієї схеми відкриває шлях до подальшого розпилювання територій наших скверів, парків та дитячих майданчиків. Сьогодні — гараж у парку, завтра — павільйон у сквері, післязавтра — котедж на березі ставка.

4.      Ерозія довіри до інституцій.     Ця справа системно підриває довіру громадян до місцевої влади, судової системи та правоохоронних органів. Коли люди бачать, що рішення суду та ради використовуються не для захисту їхніх інтересів, а для легалізації захоплення, вони перестають вірити в справедливість та верховенство права. Це найнебезпечніший наслідок, бо він руйнує саму основу громадянського суспільства.

Таким чином, механізм захоплення був відпрацьований до дрібниць: судовий процес для легалізації будівлі, адміністративний ресурс для отримання значно більшої земельної ділянки, і — фінальний акорд — зведення приватної фортеці на очах у всієї громади. Це була послідовна, цілеспрямована операція з перетворення громадського майна на приватну резиденцію.

Але виникає ще більше питань. Як ця схема вдалася на папері? Хто саме і як допоміг «вписати» приватну віллу в офіційні плани міста, де вона ніколи не повинна була з’явитися? І який тиск і залякування застосовувався до тих, хто наважився підняти питання та розслідувати цю схему?

         🏞️ Від паркового гаражу до приватної вілли: хто стоїть за схемою та чи можна повернути парк?  

  Частина друга: Підробка документів, тиск на активістів і боротьба за справедливість  

Перша частина нашого розслідування детально показала механізм захоплення: від сумнівного судового рішення через оренду землі в 6,5 разів більшої за площу гаража до зведення приватної вілли. Але ця схема не змогла б існувати, якби не була підкріплена ще одним критично важливим компонентом – зміною офіційної містобудівної документації. Крім того, будь-яка незаконна діяльность, що триває роками, потребує системного захисту. І цей захист виявляється у тиску на тих, хто наважується підняти голос на захист інтересів громади.

           📄 Крок 4: Архітектура брехні – як підробили Генплан міста  

Найбільш серйозні та, потенційно, кримінальні питання викликає те, як земельна ділянка під «Віллою Гуди» з’явилася на офіційному Генеральному плані міста – головному документі, що визначає, де і що можна будувати.

Ось ключові факти, які свідчать про махінації:

1.    Затверджений план без вілли.   Генеральний план Тернополя був офіційно затверджений у 2010 році. За словами оригінального розробника цього документу – Інституту “Діпромісто” – після затвердження жодних змін до нього ними не вносилося. Це логічно, бо зміни такого рівня вимагають складних процедур, громадських слухань та нових рішень міської ради.

2.    «Оновлений» план з віллою.   Однак, як виявили активісти, на офіційному сайті Тернопільської міської ради згодом з’явилася електронна версія Генплану, на якій ця ділянка вже була позначена не як територія парку чи рекреації, а як   «територія установ і підприємств обслуговування»  . Ця категорія дозволяє будівництво об’єктів, подібних до того, що звели.

  Що це означає?   Це може свідчити про один з двох злочинів:

      Службове підроблення документів.   Хтось усередині міської ради або іншого відповідального органу вніс несанкціоновані зміни в офіційну документацію, щоб «легалізувати» незаконну забудову.

      Прийняття незаконних рішень «в тиху».   Зміни могли бути внесені формально, але без належного суспільного обговорення, без відкритих рішень сесії, що є грубим порушенням процедури.

Це вже не просто зловживання, це –   архітектура брехні  , створена для того, щоб обманути всю громаду, прикривши приватний інтерес офіційним документом. Це свідчить про те, що схема працювала на найвищих рівнях місцевої влади.

           ⚡ Системний тиск: «Убий посланця», або як міська влада бореться з незручними питаннями  

Коли активісти та журналісти почали розслідувати цю справу, вони зіткнулися не з діалогом, а з жорсткою, системною відсіччю. Класична схема «убий посланця» була запущена на повну.

Найяскравішим прикладом став тиск на редактора видання   Politerno Андрія Щесняка  , який був одним з перших, хто почав глибоко копати цю тему. Як повідомляє Гільдія інформаційної безпеки України, проти нього було розгорнуто цілу кампанію:

      Інформаційна дискредитація.   Андрія почали зводити з розрахунку на особистість у ЗМІ, які залежать від місцевих еліт. Замість обговорення фактів, у медійний простір викидалися наклепницькі матеріали, що мали підірвати його репутацію журналіста.

      Фізичне насильство.   Апогеєм цього тиску стало застосування до нього фізиної сили. Це однозначне послання всім, хто думає підняти голос: «Замовни, інакше буде боляче».Ці дії свідчать про одну страшну річ: у відповідь на незручні питання про корупцію та свавілля, місцева влада (або ті, хто стоять за нею) обирають тактику залякування та фізичної розправи. Це тактика бандитів, а не чиновників у європейському місті.

Але тиск не обмежився лише одним журналістом. Громадські активісти, які намагалися привернути увагу до проблеми через офіційні звернення, мітинги та пости у соцмережах, також стикалися з ігноруванням, формальними відписками та спробами представити їх як «маргіналів», які «шкодять іміджу міста».

           🔍 Хто стоїть за схемою? Версії та незручні питання  

Повна картина причетності конкретних посадових осіб потребує офіційного слідства. Однак, логіка схеми дозволяє поставити низку прямих питань до керівництва міста:

1.    До мера та його заступників:   Хто саме і на підставі якого рішення вніс зміни в Генплан, де з’явилася ділянка під «Віллою Гуди»? Чому ці зміни проводилися без громадських слухань?

2.    До керівництва ДЮСШ «Буревісник»:   За яких обставин було укладено договір підряду, який заведомо не мог бути виконаний школою через відсутність коштів? Хто дав на це згоду?

3.    До депутатів міської ради:   Як було прийнято рішення про передачу в оренду земельної ділянки, що в 6,5 разів перевищує площу споруди? Хто з депутатів лобіював цю угоду і чому рада погодилася на такі умови?

4.    До правоохоронних органів:   Чому, незважаючи на численні звернення активістів та публікації в ЗМІ, не було порушено кримінальну справу за фактами можливого службового підроблення та незаконного захоплення землі?

Версія, яка напрошується сама собою: для реалізації такої складної багатоходової схеми була потрібна   узгоджена дія кількох гравців  : представників комунального підприємства, які «підставили» школу; суду, що прийняв неочевидне рішення; чиновників міської ради, які закрили очі на норми закону при оренді землі та зміні Генплану; і, нарешті, самих будівельників.Що робити далі? План дій для громади  

Історія з «Віллою Гуди» – це не просто історія однієї незаконної забудови. Це симптом набагато глибшої хвороби – системи, в якій інтереси вузького кола осіб, пов’язаних з владою та грошима, ставляться вище за закон та інтереси громади. Це історія про те, як на очах у всіх улюблений парк може перетворюватися на приватні володіння, а державні установи та суди можуть використовуватися для легалізації цього захоплення.

Мовчання і байдужість сьогодні – це забудова ще одного скверу, ще одного дитячого майданчика завтра. Але ми не безпорадні. Час сказати «ні» свавіллю – вже зараз.

  Ми, громадяни Тернополя, маємо право знати правду і вимагати:  

1.    Повного та прозорого розслідування.   Необхідно домогтися від Генеральної прокуратури України та НАБУ порушення кримінальної справи за фактами службового підроблення, зловживання владою та незаконного захоплення землі. Усі причетні посадові особи мають бути названі і притягнуті до відповідальності.

2.    Скасування незаконних рішень.   Усі судові рішення та рішення міської ради, що стосуються передачі гаража, землі та змін у Генплан, мають бути оскаржені та визнані незаконними через порушення процедури та суттєве порушення закону.

3.    Повернення майна громаді.   Після визнання всіх угод незаконними, «Вілла Гуди» та земля під нею мають бути повернуті у комунальну власність міста Тернополя. Цей об’єкт може бути перетворений на громадський центр, музей чи іншу установу, відкриту для всіх мешканців.

4.    Відповідальності для всіх причетних.   Відповідальності – як кримінальної, так і адміністративної – мають зазнати не лише бізнесмени, що ініціювали схему, але й чиновники, які її впроваджували та прикривали.

Місто належить нам, громадянам, а не корупціонерам, які розглядають його як власний наділ. Захист парку «Загребелля» – це захист майбутнього нашого міста. Це бітва за те, яким Тернополь побачатьнаші діти: зеленим, європейським, справедливим – чи поділеним парканами на зони впливу та приватні володіння.

Боротьба триває. І вона не закінчиться, поки справедливість не переможе.

ВСТУП: ХТО СТОЇТЬ ЗА ЗМІНАМИ В ЦЕНТРІ МІСТА  

Коли йдеш центральними вулицями Тернополя, важко не помітити, як швидко змінюється архітектурне обличчя міста. Нові торгові центри, офісні приміщення, кафе та ресторани з’являються один за одним. Але чи замислювались ви колись, хто стоїть за цими змінами? Хто отримує найкращі земельні ділянки в самому центрі міста? Хто контролює комерційну нерухомість, що приносить мільйонні прибутки?Наше розслідування показує, що за останні роки значну частину найприбутковішої нерухомості в центрі Тернополя зконцентровано в руках одного бізнесмена, чия діяльність тісно пов’язана з місцевою владою. Його ім’я не часто з’являється в ЗМІ, але в бізнес-колах його називають “тернопільським королем нерухомості”.

РОЗДІЛ 1: ПОЧАТОК ІМПЕРІЇ  

Все почалося ще на початку 2000-х років, коли майбутній “король нерухомості” почав купувати перші об’єкти в центрі міста. За свідченнями джерел, близьких до місцевого бізнесу, його стратегія була простою: він купував старі, часто занедбані будівлі в престижних районах, отримував дозволи на реконструкцію або нове будівництво, а потім перепродував або здавав в оренду готові об’єкти.

Особливо активно процес зкупівлі нерухомості прискорився після 2010 року, коли мером Тернополя став Сергій Надал. Саме в цей період наш герой почав отримувати найкращі земельні ділянки та об’єкти нерухомості, часто за цінами, значно нижчими від ринкових.

                 РОЗДІЛ 2: КЛЮЧОВІ ОБ’ЄКТИ ТА СУМНІВНІ УГОДИ  

Наше розслідування виявило низку об’єктів нерухомості в центрі Тернополя, придбання яких викликає питання:

1.   Торговий комплекс на місці колишнього кінотеатру   – земельна ділянка була продана без конкурсу за ціною, що становила лише 60% від ринкової вартості.

2.   Офісний центр на центральній площі   – колишня будівля міської лікарні, яку було приватизовано за мізерну ціну з умовою створення нових робочих місць, що так і не було виконано.

3.   Готельний комплекс на березі ставка   – земля була отримана в оренду на 49 років за символічну плату, а потім переоформлена у власність.

За оцінками експертів, тільки ці три об’єкти приносить власнику щорічний дохід у розмірі понад 50 мільйонів гривень.

  РОЗДІЛ 3: МЕХАНІЗМИ ОТРИМАННЯ ВИГІДНИХ ОБ’ЄКТІВ  

Як же вдалося одній людині сконцентрувати в своїх руках таку кількість прибуткової нерухомості? Наше розслідування виявило кілька схем:

–   Псевдоконкурси   – торги часто проводилися з попередньо обумовленим переможцем

–   Переведення з комунальної власності   – багато об’єктів були переведені з комунальної у приватну власність за заниженими цінами

–   “Реконструкція”   – отримання об’єктів у користування під реконструкцію з подальшим викупом за мінімальну ціну

–   Зміна цільового призначення   – земельні ділянки, отримані під соціальні об’єкти, переводилися під комерційну забудову

                     РОЗДІЛ 4: СИСТЕМНІ ЗВ’ЯЗКИ З ВЛАДОЮ  

Механізми отримання найприбутковіших об’єктів нерухомості в центрі Тернополя були б неможливі без глибоко інтегрованої системи взаємодії з місцевою владою. Наші джерела в бізнес-середовищі міста описують цю систему як “симбіоз влади та капіталу”, де кожна сторона отримує свою вигоду.

  Ключові механізми взаємодії:  

 Інсайдерська інформація 

За кілька місяців до офіційних рішень про зміну цільового призначення земельних ділянок або майбутніх містобудівних планів, наш герой отримував доступ до цієї інформації через зв’язки в міській раді. Це дозволяло йому викуповувати землю та нерухомість до різкого зростання їх вартості. Як розповідає колишній депутат міської ради: “Рішення про зміну зонування приймалися під конкретного інвестора. Спочатку змінювали правила гри, а потім вже оголошували тендери”.

 Цільове призначення під конкретного інвестора 

Умови тендерів часто формулювалися так, що відповідати їм міг лише один учасник. Наприклад, вимога до досвіду роботи саме в тернопільському регіоні або наявність конкретних ліцензій, які були лише в одного претендента.

 Система “посередників” 

Угоди часто оформлялися через підставних осіб та фірми-одинаки, що ускладнювало відстеження кінцевого бенефіціара. За даними наших джерел, деякі з цих фірм реєструвалися на тимчасово непрацездатних або навіть померлих людей.

                        РОЗДІЛ 5: РУЙНІВНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ МІСТА  

Концентрація нерухомості в одних руках призвела до системних проблем у розвитку міста:

 Економічні наслідки: 

– Монополізація ринку оренди комерційних приміщень призвела до штучного завищення цін

– Бюджет міста втрачає щорічно десятки мільйонів гривень через недополучені кошти від оренди та продажу нерухомості

– Створення нерівних умов для ведення бізнесу – компанії, пов’язані з “королем нерухомості”, отримують пільгові умови оренди

 Соціальні наслідки: 

– Зникнення малого бізнесу з центру міста через неможливість конкурувати з монополістом

– Обмеження доступу громадян до громадського простору – багато історичних будівель перетворені на закриті комерційні об’єкти

– Втрата історичної спадщини через “адаптацію” старих будівель під сучасні торгові центри

 Містобудівні наслідки: 

– Порушення історичного архітектурного ансамблю центру міста

– Відсутність комплексного розвитку територій – новобудови з’являються хаотично, без врахування інфраструктурних можливостей

– Знищення зелених зон та рекреаційних просторів через їх забудову комерційними об’єктами

 Корупційні наслідки: 

– Формування “елітного клубу” з обмеженим доступом до розподілу муніципальної власності

– Відсутність прозорості в прийнятті рішень щодо розпорядження комунальним майном

– Деморалізація місцевого бізнес-середовища, яке бачить безкарність порушень

Як зазначають експерти з міського розвитку, така модель ведення бізнесу не лише завдає шкоди економіці міста, але й створює небезпечний прецедент, коли інтереси одного бізнесмена стають вищими за інтереси всієї громади. Відновлення справедливості та створення рівних умов для всіх інвесторів потребує не лише розслідування конкретних фактів, але й системних змін у підходах до управління муніципальною власністю.

                                     ВИСНОВКИ  

Історія “тернопільського короля нерухомості” – це класичний приклад того, як за відсутності належного громадського контролю та прозорості у прийнятті рішень можна створити цілу імперію, використовуючи державну власність та адміністративний ресурс.

Поки що правоохоронці не проявляють інтересу до цієї справи, а місцева влада продовжує заперечувати будь-які порушення. Однак масштаби концентрації нерухомості в одних руках та способи її отримання викликають серйозні питання, які потребують відповіді.

Ця історія – ще один дзвіночок для всієї системи місцевого самоврядування України. Без реальних реформ та посилення громадського контролю подібні схеми продовжуватимуть функціонувати в інших містах країни, залишаючи місцеві бюджети без коштів, а громад – без можливості впливати на розвиток своїх міст.

  ВСТУП: ДЕНЬ, КОЛИ МІСЬКУ РАДУ ВЗЯЛИ В ОБЛОГУ  

19 травня 2015 року о 13:30 будівля Тернопільської міської ради перетворилася на справжню фортецю. Озброєні автоматичною зброєю співробітники УБОЗ у повній бойовій готовності блокували всі входи та виходи, не впускаючи і не випускаючи нікого. Місцеві журналісти, які випадково опинилися всередині, повідомляли про справжній хаос: “Міську раду Тернополя захопили озброєні автоматичною зброєю люди. Представляються працівниками головного управління УБОЗ. Ухвали на проведення слідчих дій уже годину часу відмовляються показати. Міська рада зачинена. Нікого не випускають і не впускають. Діяльність заблокована. Багато кабінетів зломані ломом”.

Як з’ясувалося пізніше, така масштабна операція з залученням тернопільських та київських правоохоронців була проведена для затримання на гарячому заступника міського голови Тернополя Володимира Камінського, який систематично вимагав хабарі за надання у користування земельних ділянок на території міста. Це був лише верх айсберга великої корупційної системи, що діяла роками.

  ЧАСТИНА 1: МЕХАНІЗМ ХАБАРНИЦТВА – ЯК ПРАЦЮВАЛА СХЕМА  

За даними Генеральної прокуратури України, Камінський вимагав 217 тисяч гривень від громадянина за рішення питання про надання земельної ділянки. Під час обшуку у нього було виявлено та вилучено частину коштів у сумі 135 тисяч гривень. Проте це була лише одна з багатьох угод, що розкриває механізм роботи цілої корупційної машини.

Система працювала за чітко відпрацьованою схемою:

– Громадянин, який хотів отримати земельну ділянку, звертався до міської ради

– Через посередників або безпосередньо йому повідомляли про “необхідність вирішити питання”

– Сума “винагороди” становила від 10 до 50% від вартості ділянки

– Гроші передавалися через посередників або безпосередньо у кабінеті заступника мера

– Після отримання хабаря питання “вирішувалося” на найближчій сесії міської ради

Ця схема діяла роками, приносячи чиновникам мільйонні прибутки. За цей час через руки Камінського пройшли десятки земельних ділянок, які повинні були безоплатно передаватися громадянам для будівництва житла або ведення особистого селянського господарства.

  ЧАСТИНА 2: СПРОБИ ПЕРЕШКОДИТИ СЛІДСТВУ – ЦИРК ІЗ ПОЖЕЖЕЮ  

Як розповідав журналістам радник міністра МВС Антон Геращенко, під час проведення слідчих дій товариші Камінського намагалися перешкодити слідству найоригінальнішим способом – організувавши пожежу в підвалі міськради у надії, що слідчі втечуть. За словами Геращенка, “словом, цирк”.

О 17:00 того ж дня в підвальному приміщенні міськради спалахнула пожежа. Як повідомляли в ДСНС, площа пожежі господарського приміщення (майстерні) становила близько 10 м². На гасіння залучали одну пожежну автоцистерну та спецавтомобіль. Причину виникнення пожежі так і не було встановлено, але очевидці пов’язували її зі спробою знищити докази або відвернути увагу слідчих.

Одночасно з цим у приміщенні міськради почалися безладдя. Депутати-свободівці намагалися прорватися через кордони правоохоронців, голосно обдзвонюючи своїх побратимів і кличучи всіх під міськраду. У холі лунали чоловічі крики, а кабінети, за свідченнями очевидців, були зламані ломом.

  ЧАСТИНА 3: РЕАКЦІЯ ВЛАДИ – ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА СПРОБИ ПРИХОВАТИ ПРАВДУ  

Мер Тернополя Сергій Надал у день затримання свого заступника намагався заперечувати очевидне. Він стверджував, що “інформація, нібито заступника затримували під час отримання хабара, не відповідає дійсності”. Однак офіційна заява Генпрокуратури, яка детально описувала всі обставини злочину, залишила від цих заперечень лише пил.

Ця реакція мера свідчить про системну проблему корупції в місцевій владі, коли керівництво міста намагається захищати корупціонерів у своєму оточенні замість того, щоб сприяти боротьбі з хабарництвом. Надал, який сам неодноразово фігурував у корупційних скандалах, виявився зацікавленим у приховуванні правди про діяльність свого заступника.

  ЧАСТИНА 4: СИСТЕМНІСТЬ ЗЛОЧИНУ – ВІД ОКРЕМИХ ХАБАРІВ ДО ОРГАНІЗОВАНОЇ СХЕМИ  

За матеріалами справи, Камінський не просто одноразово отримав хабар, а створив цілу систему вимагання коштів за рішення земельних питань. Займаючи відповідальне становище заступника мера та депутата обласної ради, він зловживав службовим становищем для незаконного особистого збагачення.

Ця схема працювала роками: громадяни, які хотіли законно отримати земельні ділянки, стикалися з вимогою хабарів. Без неофіційних виплат отримати державне майно було практично неможливо, незважаючи на формальне право кожного тернополянина на участь у таких угодах.

Особливо цинічним було те, що система працювала навіть після затримання Камінського. Просто схеми стали більш акуратними та прихованими. Державне майно як продавалося за хабарі, так і продається, лише змінилися конкретні виконавці.

  ЧАСТИНА 5: НАСЛІДКИ ТА БЕЗКАРНІСТЬ – ЧОМУ СИСТЕМА ПРОДОВЖУЄ ПРАЦЮВАТИ  

Хоча Камінського було затримано на гарячому та пред’явлено обвинувачення за частиною 3 статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк

до 10 років, система продажу державного майна за хабарі в Тернополі продовжує функціонувати.

Найжахливішим наслідком цієї історії стало те, що Камінський, попри всі докази, фактично уник серйозного покарання. Його фірма “Роял Контракт” і надалі отримує договори на охорону міських установ, що свідчить про міцні зв’язки, які пережили навіть кримінальну справу.

  ВИСНОВКИ: БОРОТЬБА ТРИВАЄ – ЧОМУ ЦЕ ЛИШЕ ВЕРШИНА АЙСБЕРГА  

Історія із затриманням Камінського – це лише невелика частина великої системи корупції в Тернополі. Вона демонструє, що без реальних змін у підходах до управління муніципальною власністю, без впровадження прозорих електронних аукціонів та публічної звітності про кожну угоду з державним майном, ситуація не зміниться.

Громадяни Тернополя мають право чекати від влади прозорості та дотримання закону, а не систематичного вимагання хабарів за те, що належить їм за правом. Боротьба з корупцією в місцевій владі – це не лише завдання правоохоронних органів, а й громадянського суспільства, яке має вимагати відповідальності від чиновників.

Ця історія має стати уроком для всіх чиновників, які вважають державне майно своїм особистим ресурсом. Але поки не буде розірвано корупційні зв’язки та не встановлено прозорі процедури, подібні історії будуть повторюватися знову і знову. Система корупції в Тернополі виявилася надзвичайно життєздатною, і тільки об’єднані зусилля громадян та правоохоронців можуть її зламати.

Сергій Надал є Міським головою тернополя вже понад 16 років, а саме з Листопада 2010 він обіймає цю посаду, і за такий великий термін при владі, він авжеж продовжує довговічну традицію мерів міст України, а саме-незаконне збагачення за рахунок корупційних схем та монополії. В цій статті я постараюсь розібрати лише частинку з того чим Сергій Віталійович збагачує свої особисті статки.
Після обрання Сергія Надала мерам Тернополь активно оновлюється: укладаються тисячі квадратних метрів нової тротуарної плитки та бруківки. Мерія презентує це як частину європейського благоустрою міста. Але за цим красивим фасадом можуть ховатися мільйонні витрати, неякісні матеріали та схеми для виведення бюджетних коштів.
Все почалося ще у 2015-2017 роках, коли правоохоронці вилучили документи в Тернопільській міській раді та виявили шахрайську схему. Її основним виконавцем було ТОВ «ТОМ-ІнвестБуд», яке, за даними слідства, завищувало вартість матеріалів до 30% . За ці роки цією фірмою було «освоєно» понад 100 мільйонів гривень бюджетних коштів, а орієнтовна сума збитків місту сягнула 20 мільйонів . Все це відбувалося під прикриттям керівництва міськради.

Але хто стоїть за цим підрядником? Ключовою фігурою виявився власник «ТОМ-ІнвестБуд» Василь Мазурик, який також є власником виробничого підприємства «Брук-ТОН» — саме тієї фірми, що постачає бруківку для майже всіх міських робіт .
ТОВ «ТОМ-Інвестбуд», ПМП «Нортон» та ФО-П Мазурик Віталій Романович. Всі ці структури є власністю братів Мазуриків – Віталія та Василя. А головним у цьому ланцюжку є не хто інший, як «свободівський» міський голова Тернополя Сергій Надал, пише СТИК з посиланням на Репортер.

Пан Мазурик — це не просто бізнесмен; його характеризують як довірену особу Сергія Надала, а їхні стосунки часто називають бізнес-партнерством чи дружбою . З моменту, коли мерію очолив Надал, фірми Мазурика почали активно вигравати всі тендери, пов’язані з ремонтами . Це вже набагато більше, ніж збіг обставин


Як працює механізм?

Логіка схеми, що склалася, вражає своєю продуманістю:

Виробництво. Підприємство Мазурика «Брук-ТОН» виробляє бруківку. Згідно з їхнім власним прайсом, який знайшли журналісти, квадратний метр матеріалу коштував 120 гривень, а робота з укладання — 60 гривень .

«Освоєння». Місто через підконтрольні підрядники (як от «ТОМ-ІнвестБуд») закуповує та укладає цю бруківку за ціною від 500-550 до 980 гривень за квадратний метр . Для порівняння, ринкова ціна у інших регіонах України за аналогічну роботу з усіма матеріалами тоді становила близько 295-320 гривень .

Результат. Виникає вражаюча різниця, яку сміливо можна назвати накруткою в 200-300% . І ці кошти, мільйони гривень щороку, йдуть з міського бюджету.

Механізм відточений: мерія виділяє кошти на благоустрій, тендери за “спеціальними” умовами виграють “потрібні” компанії, а потім роботи виконуються за завищеними цінами. Правоохоронці встановили, що “ТОМ-Інвестбуд” регулярно завищував вартість матеріалів у кошторисах до 30%. Лише на ремонті входу в міський парк збитки бюджету склали 1,2 мільйона гривень.

Наслідки цієї системи відчуває кожен тернополянин. Коли кошти, які мали б піти на якісні послуги, “освоюються” через завищені ціни – це пряма розтрата бюджету. Коли монополія призводить до зниження якості робіт – ми отримуємо тротуари, що розвалюються за рік-два. Коли чесні будівельні компанії не мають доступу до міських замовлень – це руйнує конкурентне середовище.

Отже можна спостерігати конкретні ознаки бізнес-монополії, і цим повинна займатись антимонопольна служба, для того щоб на ринку могла бути здорова конкуренція, але нажаль результат поки незмінний, і чесній конкуренції  поки що не місце в Тернополі,  але я сподіваюсь що ми зможемо це змінити

І у висновку

На жаль, ця історія — не лише про бруківку. Це історія про безкарність, про вміле маскування під «господарника» та про те, як тіньові схеми можуть жити довше за багатьох політиків. Поки громада не знайде в собі сили чинити справжній опір, мільйони будуть і надалі «освоюватися» під звуки укладеної бруківки.

Сподіваюся, цей погляд зі сторони виявився для вас корисним.